Із року в рік часопис віддаляє нас далі від Другої світової війни.

     Та травень знов і знову нагадує нам скільки українських життів забрала та страшна війна.

     Думалося, що остання ця війна, що не допустить людство більше такого знущання над собою.

     Квітень 1986 року знову підняв по бойовій тривозі військових і цивільних.

     Ворог був невидимий і ще страшнішим, ім’я його – некерований атом…

    Та не тільки Чорнобиль, а й Афганістан побілив скроні молодих хлопців, щедро обсипав груди бойовими орденами.

     Та нагороди ніколи не піднімуть бойових побратимів, що поверталися додому в «чорних тюльпанах».

     А героїчна Сотня… журавлиним ключем поринула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями в небі.

     Ангельський Хор українських Героїв безупинно, як дзвін, стукає в наші серця, не даючи їм збайдужіти, зачерствіти й вкритись пилюкою нових помножених і непрощених гріхів.

     Тільки серцем можна подякувати, але воно, на жаль, не має мови, лиш має біль.

     І тому вклоняємося низько  всім полеглим, тим, хто здобував Перемогу й загинув за тебе, за мене, за нашу Батьківшину.

     Вічна їм слава, вічна їм пам’ять!