Шановні  друзі!

     Давайте згадаємо приховану українську історичну правду.

     Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу.

     Як казав Вінстон Черчилль: «Забути минуле - означає примиритися з його поверненням».

    А відомий історик  Василь Ключевський писав: «Історія не вчителька, а наглядачка – вона нічому не навчає, а тільки карає за незнання уроків».

    Сьогодні історична правда полягає в тому, що в тридцяті роки минулого сторіччя мільйони українців були цілеспрямовано принесені в жертву молоху голодної смерті.

     На найродючішій у світі землі люди згасали від голоду, мучилися, дичавіли, сліпли, лишалися глузду.

    Могли рубанути сокирою по руках і навіть вбити за їстівний шматочок.

     В той час як від голоду вмирали мільйони українців, тодішня влада продовжувала вивозити зерно за кордон.

     Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, селами.

     Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі кінцівки яких звисали з роздутого живота.

    Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши на замордованих примар.

    Неймовірно важко згадувати про ті страшні події нашої історії, але це наша гірка і трагічна правда.

    Ми повині берегти  пам'ять про тих, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених.

    Про це ми  не маємо права забувати.

   Любіть Україну!