Субота 22-го червня 1941-го року, четверта година ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті.

     Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі.

     А багатьом не вдалося.

     Не судилось пережити цю мить, страшну мить у тисячолітній історії всього нашого людства.

     Невже можливо забути про це?

     Кожен раз в цей День ми згадуємо.

     Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни.

     Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу.

     Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані страшною війною.

     Про це неможливо забути!

     Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях.

     Вона є в наших національних календарях.

     Ми пам’ятаємо.

     Ми сумуємо.

     Ми згадуємо тих, хто дорогий нам.

     Ми любимо тих, хто сьогодні поруч з нами.

     Любимо життя, а не смерть, ненависть і агресію.

     Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз.

      І не дай нам Бог забути про це!