Історична довідка: історія створення, заселення, значимі історичні події, народні традиції та звичаї
Кремінна (в минулому — Новоглухів) — місто на Слобожанщині. Місто районного значення в Луганській області України, адміністративний центр Кремінського району. Розташоване на річці Красна за 117 км від обласного центру. Кремінна займає територію в 5,5 тис. га. Чисельність населення становить 24,4 тис., з яких 12,2 тис. — працездатного віку.
Археологічні дані свідчать, що територія краю була освоєна людиною ще за часів пізнього палеоліту /40-13 тисяч років тому/. Кам'яні знаряддя праці давньокам'яного віку знайдені на околицях міста Кремінної та поблизу села Булгаківки Кремінського району.
Більш заселеною територія краю стала в епоху міді-бронзи /ІІІ - І тисячоліття до н. е./, коли тут з'явились численні скотарсько-землеробські племена. До сьогоднішнього часу великий інтерес для археології становлять вузли давніх поселень, розташовані поблизу старичних озер Кайдащине, Підпісочне, Кругле й Чернікове, а також курганні могильники, що налічують десятки стародавніх насипів на першій над заплавній лівобережній терасі від с. Невське до с. Новодачне.
Розкопки давніх курганів біля м. Кремінна (Сеточне лісництво) та у с. Невське дали поховальні пам’ятки доби ранньої і середньої бронзи (друга половина ІІІ тис. до н. е.), атрибутовані пізньоямною, катакомбною та зрубною культурами.
12 липня 1733 року на річечці Кремінній /притоці р. Красної/ мешканцем Краснянської слободи однодворцем Михайлом Чеботарьовим була заснована слобода Кремінна. В рік заснування в ній проживало 13 душ. Слобода Кремінна була казенною.
На початку 90-х років ХІХ століття у Кремінській волості розпочався видобуток кам'яного вугілля. В 1894 році у Кремінній було 4 селянські копальні, які давали 80 тис. пудів вугілля на рік. В 1895 році запрацювала шахта, збудована відомим на Донбасі промисловцем Алчевським. В цьому ж році введено в експлуатацію залізничну лінію Харків - Лисичанськ, що пройшла через Кремінну. У 1905 році у селі Кабанньому став до ладу чавуноливарний завод "Малоросія" братів Міллерів.
У 1917 році після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді за участі більшовиків у Кремінній, Кабанньому, Новій Астрахані були створені військово – революційні комітети, волосні Ради селянських і солдатських депутатів.
У квітні 1918 року територія краю була окупована австрійсько – німецькими військами. У місцевих лісах під час окупації діяло кілька партизанських загонів, які налічували близько 400 бійців.
В листопаді австро-німецькі війська відійшли на захід, і вже в грудні в Кремінній та інших селах була встановлена влада більшовиків.
У червні 1919 року Кремінну захопили денікінці, а в грудні – знову повернулись більшовики.
У серпні 1920 року через Нову Астрахань пройшли війська Нестора Махна.
Цікавий факт. Микита Юхимович Шаповал – визначний український політичний і громадянський діяч, поет, письменник, публіцист, вчений-соціолог. Творець першої революційної партії українців у 1917 році, з 1918 року - міністр пошти і телеграфу Української народної республіки, один із творців ІV Універсалу «Про державну незалежність України», міністр земельних справ при Директорії, генеральний секретар і голова Української Національної Ради. Помер в 1932 р. у Чехословаччині. Народився він у 1882 році у селі Сріблянка та закінчив Новоглухівську лісову школу зі званням «лісового кондуктора».
Великі зміни відбулися в житті селян у 1928-1930 роках. Спочатку були організовані перші ТСОЗи, а згодом селян примусово об’єднали у новостворені колгоспи. У 1930 році було закладено велику на той час шахту "Кремінна-Східна", розраховану на видобуток 400-500 тонн вугілля на добу. Шахта стала до ладу у 1932 році
У 1929 році в Кремінній відкрито майстерню по ремонту баянів, на основі якої згодом виросла відома на всю Україну фабрика баянів.
У 1932 році створено промислову артіль, що випускала брички і різний сільгоспінвентар, яку наступного року було реорганізовано на мебельну фабрику, де виготовлялися шкільні меблі.
На початку тридцятих років минулого сторіччя Луганщина у територіальному і економічному відношенні входила до складу Донецької області (Донбасу) – регіону, якому влада колишнього Союзу РСР відводила ключове місце у здійсненні планів індустріалізації країни.
Насильницькі методи її форсування стали головною причиною зубожіння села, призвели до Голодомору 1932-1933 років. Серед тринадцяти районів Луганщини, розташованих переважно в північній частині регіону, найбільших втрат від голоду також зазнав і Кремінський район. На той час у промислових містах Луганщини голод у гострій формі не лютував. Прагнучи, як вимагав Сталін, швидко “догнати і перегнати ” передові країни Заходу, влада заради форсування темпів індустріалізації свідомо й безжально вичавлювала всі соки із селян і села. Наразі відомо про 124 жертви голоду з числа жителів слободи “Кремінна” на Луганщині. Як свідчення очевидців до обласного тому Національної Книги Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років включено спогади 31 мешканця Кремінського району Луганської області про зазначені жахливі події.
Крім того, за результатами роботи пошукових груп по збиранню свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років, були встановлені населені пункти, що постраждали від Голодомору. Це слобода ( на той час) Кремінна, селище Красноріченське, села Боровеньки, Булгаківка, Варварівка, Голубівка, Житлівка, Єпіфановка, Макеївка, Михайлівка, Невське, Новомикільське, Новоастрахань, Новоолександрівка та Червонопопівка. Майже у всіх населених пунктах району, постраждалих від Голодомору, у 75 – ті роковини великого терору голодом були встановлені пам’ятні Хрести.
У 1937 – 1938 роках за обвинуваченням в «антирадянських діях і участі у диверсійно – терористичних організаціях» були заарештовані десятки жителів району. У цей же період був зруйнований Свято – Троїцький храму Кремінній. Така ж участь спіткала і Покровський храм, каплиці у Дубовому гаю і на кладовищі.
28 жовтня 1938 року Указом Президії Верховної Ради УРСР селище Кремінну віднесено до категорії міст районного підпорядкування. У 1940 році місто стає районним центром.
В 1940 році на території міста був виявлений природний газ. Але видобуток газу не організували. У лісах будувалися бази відпочинку й санаторій.
10 липня 1942 року після масових повітряних атак місто захопили нацистські загарбники. В роки Другої Світової війни у Кремінських лісах діяв партизанський загін під командуванням Якова Сиворонова, який чинив шалений опір ворогові. З Кремінського району у вказані буремні роки на фронт пішло майже 15 тис. чоловік, з них близько 7,5 тис. загинули, 16-тьом уродженцям Кремінського району було присвоєно звання Героя. 31 січня 1943 увійшло в історію міста і багатьох інших населених пунктів району як день визволення від фашистських загарбників. Це одне із найбільш шанованих серед кремінян свят.
По закінченню війни починає інтенсивно розвиватись господарство Кремінщини. Так, у грудні 1948 року в місті було закладено шахту "Кремінна" №1 тресту "Лисичанськвугілля" з проектною потужністю 1000 тонн вугілля на добу.
У 1946 році Кремінський баян зайняв друге місце на Республіканському конкурсі музичних інструментів.
Концентрація промислового виробництва, широкі господарчі зв’язки сприяли виникненню на Кремінщині виробничої і соціальної інфраструктури. Основними галузями промислового виробництва є видобувна, лісова, деревообробна, харчова, комбікормова та інші.
Загальна площа району 162,7 тисяч га, де розташовані 37 населених пунктів з центром у місті Кремінній. Особливість краю – це 148 озер та унікальні ліси, на площі 42,3 тис. га.
Окремі сосни заповідних місць є свідками військових походів на Азов 1695-1696 років. Пам’ятники природи – “Дубовий гай”, урочища “Сосновий бір”, “Білоусова садка” мають дерева, яким понад 300 років!
Оптимальні географічні та кліматичні умови району сприяють розвитку рослинництва і тваринництва, економіка має потенціальні можливості для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Євросоюзу і дальнього зарубіжжя.
Кремінна - оздоровчий центр Північного Донбасу. На берегах чудових озер, якими перемежається ліс, розташовані об’єкти туристично – рекреаційної галузі: санаторій “Озерний”, дитячі оздоровчі центри “Мрія”, “Зоря”, бази відпочинку “Лісова поляна”, “Сосновий бір”, «Прилесное» та інші.
Центр олімпійської підготовки “Олімп” - традиційне і постійне місце олімпійської підготовки спортсменів України, а на стадіоні “Динамо” щорічно відбуваються спортивні змагання найвищих рангів.
В районі досить розгалужена мережа соціальних і культурно-освітніх закладів.
Кремінське територіальне медичне об’єднання, сільські амбулаторії та фельдшерсько-акушерські пункти, районна санстанція забезпечують медичне обслуговування населення.
Система освіти – це 20 шкіл, гімназія, 7 дитячих дошкільних закладів, 4 школи естетичного виховання.
В районному центрі функціонує медичне училище та професійний ліцей. Кремінщина надзвичайно щедра на талановитих людей: поети Семен Бондар, Надія Ковтун, Володимир Кущ, Борис Кунченко, Анатолій Васильців, композитор Олена Гончарук, солісти районного Центру дозвілля Павло Гапочка, Ольга Специвцева, народні танцювально-хореографичні ансамблі “Світанок” і “Непоседи”, народний фольклорний ансамбль селища Красноріченського “Веселка”, народний ансамбль російської пісні “Сударушка” з села Варварівка, вокальний ансамбль “Чайка степова” з Кудряшівки та народний вокальний ансамбль “Калинонька” з Житлівки. Пишається Кремінщина своїми земляками художниками Анатолієм та Борисом Костянніковими, Леонідом Сілічем, Миколою Угрюмом, Володимиром Петренком. І це лише невеличкий перелік величезної армії аматорів, творчість яких надала честі Кремінському району.
У 1991 році переважна більшість жителів м. Кремінна та Кремінського району підтримали Акт про незалежність України, як суверенної держави. З вказаного часу почався новий відлік в історії міста Кремінна та району у незалежній державі Україна.
У 2014 році територію району зачепив збройний конфлікт, що виник на територіях Донецької та Луганської областей України між організованими та керованими Російською федерацією незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних терористичними організаціями, та з іншого боку - українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України.
Наприкінці весни, на початку літа 2014 року місто Кремінна стало, практично, прифронтовою зоною, оскільки сусідні міста Рубіжне, Севєродонецьк і Лисичанськ були захоплені незаконними збройними формуваннями. Натомість Кремінна і Кремінський район були територіями, підконтрольними українській владі. На відміну від вищезгаданих міст обласного значення, у травні 2014 року у районі відбулись позачергові вибори Президента України.
12 серпня 2015 року під час пленарного засідання 64-ї сесії Кремінської міської ради депутати прийняли політичне рішення - підтримати постанову Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII “Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою - агресором”.
Пізніше аналогічне рішення було прийняте депутатами Кремінської районної ради.
У зв’язку із набуттям чинності законів України про декомунізацію, 22 липня 2015 року у Кремінній був демонтований пам'ятник Леніну, розташований на площі Красній.
За роки незалежності в районі активізувалось релігійне життя.
У Кремінському районі знаходяться 30 релігійних громад, що належать до 9-ти конфесій, а саме: Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Греко - Католицької Церкви, Української Християнської Євангельської Церкви, Свідків Єгови, Церкви Християн Віри Євангельської (п’ятидесятники), Церкви Християн Адвентистів, Християнської помісної церкви (Церква повного Євангелія), Церкви Євангельських Християн баптистів.
24 травня 2012 р. у селищі Красноріченське відбулось урочисте відкриття новозбудованого Свято-Вознесенського храму. Свято-Вознесенська парафія у Кремінському районі діє з 1991 року. Богослужіння до 2012 року проводились у пристосованому приміщенні.
